Закарпатська палинка – це не просто традиційний міцний фруктовий алкогольний напій. Це – продукт багатовікової історії, культури та звичаїв жителів Срібної Землі!
Попри усталені уявлення, міцні алкогольні напої з’являються в Європі тільки в Пізньому середньовіччі, насамперед через складність процесу варіння а також той факт, що пиво та вина були повсякденним продуктом і, особливо у великих містах, за браком чистої питної води – єдино доступним шляхом втамувати спрагу. Проте з появою міцних спиртів їх користь в лікуванні та запобіганні хвороб та розладів травневої системи була швидко оцінена всіма верствами населення.
Традиція палинковаріння на Закарпатті нерозривно пов’язана з культурними та історичними особливостями дунайського регіону, народи якого в цей час входили до складу Угорського королівства.
Міцний алкоголь з’явився в Угорському королівстві в 1332 році. Судячи зі збережених літописів, придворний лікар настоював фруктовий самогон на розмарині і лікував цим засобом угорського короля Карла Роберта Анжу та його дружину, що страждали від артриту.
Перша назва палинки – Aqua vitae reginae Hungariae «жива вода угорської королеви» – недвозначно свідчить про застосування цього виду європейського бренді в медичних цілях. В ті часи зазвичай обмежувалися однією перегонкою, тому і якість напою була суттєво нижча, ніж сьогодні.
А отже, спершу палинка використовувалася як лікарський та профілактичний засіб. Технологічно тодішні вина, меди та пиво були значно привабливіші для споживання, особливо для заможних верств населення.
Втім, це стосувалося тільки дворян, а селяни із задоволенням гнали плодову горілку з паданців, макухи та інших непридатних в їжу фруктів. Тоді ж виник і термін «палінка», яким по сьогодні називають фруктові дистиляти на Закарпатті та в усьому Дунайському регіоні.
До початку ХV століття примітивними перегінними кубами обзавелися майже всі винороби і пивовари. З середини ХV століття виробництво палинки зробилося привілеєм помісної аристократії і деяких монастирів. Усвідомивши вигоду нового бізнесу, держава досить швидко прибрала до рук виробництво міцного спиртного зробивши його державною монополією.
Як уже зазначалося, якість тодішньої палинки з сучасної точки зору була досить низькою. Але на початку ХIХ століття, коли в Австро-Угорщину завезли з Франції технологію подвійної дистиляції, як якість напою, так і вимоги до нього, стали неухильно зростати, а її популярність – швидко зростати серед вищих верств суспільства.
Зросла і міцність, яку можна було досягнути за звичайних умов перегонки. Справжня традиційна закарпатська палинка має бути міцна – мінімум 50 градусів, а подекуди й 60-70,а то й 80 градусів.
